Фото 1. Маргарита Василенко, 32 роки. Маргарита — мініатюрна жінка із гривкою та русявим волоссям до плечей, яке підстрижене каскадом. У неї кругле обличчя, тонкі каштанові брови та сірі очі з опущеними зовнішніми кутиками. На повіках чорними тінями намальовані стрілки. Маргарита має ніс із горбинкою та повні губи, один кінчик яких нижчий за інший. Жінка вдягнена в чорний спортивний костюм і сидить у світлому кабінеті на кріслі з бежевою велюровою оббивкою.

Маргарита Василенко

харків -> сянки -> харків

Маргарита Василенко народилася 24 травня 1990 року в місті Красний Луч на Луганщині. Після закінчення школи Маргарита поїхала навчатися до Харкова, де й залишилася мешкати та працювати. Має опорно-рухову інвалідність. До 24 лютого 2022 року Маргарита Василенко працювала в Харківському регіональному центрі з фізичної культури та спорту осіб з інвалідністю “Інваспорт” та в Харківському міському центрі фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх”. Займалася армреслінгом.

ПОЧАТОК

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ.

ХАРКІВ

У ніч з 23 на 24 лютого Маргарита досить пізно заснула. Тому почувши вибухи о 5-ій ранку, вона не повірила своїм вухам. Проте її сусід по квартирі повідомив про повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Встав мій сусід по квартирі. Я кажу: «Що відбувається?». Він каже: «Мабуть, війна». Я посміхнулася. Кажу: «Ні, війна — не може такого бути. Це, мабуть, якесь навчання або…». Потім мені почали дзвонити подруги, колеги, у вайбері писати: «У тебе гримає? Чи то в мене тільки?». Такий переклик пішов”.

О 7-ій ранку подзвонили одразу два начальники Маргарити та повідомили, що на роботу виходити не потрібно. Приблизно о 8-ій ранку почалися регулярні вибухи.

Вже о восьмій, вони бахають-бахають (росіяни). І я вже розумію, що це війна”.

Жінка зовсім не думала, що розпочнеться повномасштабне вторгнення Росії до України. Вона вважала, що бойові дії активізуються у Донецькій та Луганській областях.

Харків
Фото: Pavel Dorogoy

Я не сподівалася, я думала, що це буде на Донбасі. Донецька, Луганська області. Я думала, що там продовжуватимуться активні бойові дії. Я мамі казала: «Мам, може, ви все-таки переїдете до Харкова, поки ще можна виїхати?». Але, що це буде вся Україна — я не думала”.

Маргарита вирішила трохи поспати, але телефон розривався від дзвінків. Телефонували друзі та родичі. Її брат наполягав на її негайній евакуації. Заради нього вона зібрала речі. Проте з Харкова ще не виїжджала.

ХАРКІВ У ПЕРШІ ДНІ

ПОВНОМАСШТАБНОГО

ВТОРГНЕННЯ

Через короткий проміжок часу в районі, в якому проживала жінка, зникло світло. Вона переїхала до подруги в інший район. Під час повітряних тривог та обстрілів, Маргарита намагалася перебути їх у ванній.

Коли починало гуркотіти, було таке відчуття, навіть не страх, а так, як коли ти хворієш, — температура, морозе. Мимоволі таке відчуття було, як холодно. І дуже тремтіли руки, ноги”.

Вже у перші дні повномасштабного вторгнення, у Харкові утворилися величезні черги за продуктами та став відчутний дефіцит досить повсякденних продуктів.

Я пам’ятаю дуже великі черги. Все, що мені вдалося купити — це звичайна варена ковбаса, ціле кіло. Я її їла-їла-їла. І соняшникову олію купила. І все, і більше нічого не було… А вже через два дні навіть ця крамниця була зачинена, аптеки позачинялися, вода приїхала в останній раз…”.

Після того як стало складно купити воду, Маргарита вирішила, що потрібно виїжджати з міста. Вона спакувала невелику сумку речей, яку б могла нести сама. Взяла гроші, документи, телефон і зарядку, засоби гігієни, костюм, кофту, спідницю, колготи та шкарпетки.
І вирушила на залізничний вокзал.

ЕВАКУАЦІЯ

5 березня о 10-ій ранку Маргарита Василенко виїхала евакуаційним поїздом з Харкова до Львова. Їй вдалося потрапити в потяг через пільгову чергу (внаслідок інвалідності). Але почалася жахлива тиснява серед людей.

Коли я заходила до потяга, мало не залишилася без дорожньої торби. Тому що такий натовп людей! Почалася паніка, що хтось не зайде, хтось не встигне”.

Близько 18-ти годин потяг їхав до Львова. Деякі з людей увесь цей час провели на ногах.

В потягу було дуже багато людей. Всі їхали стоячи. Багато дітей їхало стоячи. Їхало багато тварин: собак, кішок. І стояла жінка з хлопчиком років двох-трьох, і він дуже плакав. І я не витримала та взяла його на руки. І ось із цим хлопчиком ми проїхали весь наш шлях. Хлопчик то плаче, то сміється, то спить. Так всі їхали. Настрій, звісно, який? Всі — мовчки, їхали всі мовчки”.

Львів

З самого ранку 6 березня евакуаційний потяг,
в якому знаходилася Маргарита, прибув до Львова. Найперше, що зробила жінка, вийшовши з потяга, купила у крамниці воду, бо майже добу нічого не пила.

Ще на вокзалі Маргарита зайнялася пошуком житла. У цей час до неї зателефонував тренер
з пропозицією поселення у тимчасовому прихистку — в дитячому садку села Муроване поблизу Львова. Вона вирушила туди.

Фото 2. Світлина з тої самої серії, що й фото 1. Маргарита у світлому кабінеті дає інтерв’ю. Вона сидить, склавши руки на колінах, і уважно слухає. На жінку спрямований об’єктив закріпленої на штативі відеокамери.

ТИМЧАСОВИЙ ПРИХИСТОК

У тимчасовому прихистку в Мурованому Маргарита Василенко отримала спальне місце, харчування, доступ до загального душу, туалету та кухні. Загалом у прихистку перебувало до восьми осіб.За кілька днів, відпочивши, Маргарита зайнялася пошуком додаткової роботи “закупівельника” у Львові. Проте таких вакансій не було. Це ще більше скорочувало шанси орендувати квартиру у Львові, де ціни на житло у той час стрімко зросли. Умови прихистку в Мурованому були досить некомфортними для жінки. Тому наприкінці квітня вона переїхала до своєї колеги у реабілітаційний центр в селі Сянки на Львівщині.

“Я не могла вже морально. Там дуже важко. Там було багато дітей. Було холодно спати на підлозі. Я спала одягнена: в куртці, двох штанах… Я захворіла. Перший раз захворіла, другий раз захворіла, і я розумію, що довго я так не витримаю”.

Фото 4. Ліжко Маргарити в тимчасовому прихистку. На підлозі світлої охайної кімнати лежить матрац у пластиковій плівці. Він застелений білим простирадлом із великими синіми ірисами. Зверху лежать блакитна подушка, картатий коричневий плед і дві тонких ковдри з малюнками квітів. Позаду стоять коробки з дитячими іграшками.

ПУНКТ ПРИЗНАЧЕННЯ:

СЯНКИ

Зустріч з колегою в Сянках значно підняла моральний дух Маргарити.
Водночас і умовами проживання вона дуже задоволена.

Я так зраділа, побачивши колегу. Кажу: «Боже, рідне обличчя» [сміх]. Обійняла її. Така щаслива була. Це дуже важливо, коли хтось зі знайомих поруч з тобою. Це морально розслабляє. Набагато легше”.

Фото 5. Маргарита позує на дерев’яному мості на тлі Карпатських гір. Вона вдягнена в чорну куртку, що має дрібний візерунок із червоних квітів; під курткою — сіра кофта з капюшоном і чорні штани. Жінка склала руки під грудьми в замок і широко всміхається. Позаду — блакитне небо з білими хмаринками, хвойний ліс і зелені луги.

Єдиний виклик, який залишається у Маргарити, — величезне бажання повернутися додому, до Харкова.

Харків — це моє місто. Це був мій дім. Там все: там і робота, і друзі, і колеги, і тренер, і команда. Тобто мій дім — це моє місто”.

Частково вона змогла його задовольнити. 5 вересня Маргарита Василенко на певний час повернулася у Харків, задля залагодження особистих справ.

Фото 2. Світлина з тої самої серії, що й фото 1. Маргарита у світлому кабінеті дає інтерв’ю. Вона сидить, склавши руки на колінах, і уважно слухає. На жінку спрямований об’єктив закріпленої на штативі відеокамери.