Маргарита Василенко народилася 24 травня 1990 року в місті Красний Луч на Луганщині. Після закінчення школи Маргарита поїхала навчатися до Харкова, де й залишилася мешкати та працювати. Має опорно-рухову інвалідність. До 24 лютого 2022 року Маргарита Василенко працювала в Харківському регіональному центрі з фізичної культури та спорту осіб з інвалідністю “Інваспорт” та в Харківському міському центрі фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх”. Займалася армреслінгом.
ПОЧАТОК
РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ.
ХАРКІВ
У ніч з 23 на 24 лютого Маргарита досить пізно заснула. Тому почувши вибухи о 5-ій ранку, вона не повірила своїм вухам. Проте її сусід по квартирі повідомив про повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Встав мій сусід по квартирі. Я кажу: «Що відбувається?». Він каже: «Мабуть, війна». Я посміхнулася. Кажу: «Ні, війна — не може такого бути. Це, мабуть, якесь навчання або…». Потім мені почали дзвонити подруги, колеги, у вайбері писати: «У тебе гримає? Чи то в мене тільки?». Такий переклик пішов”.
О 7-ій ранку подзвонили одразу два начальники Маргарити та повідомили, що на роботу виходити не потрібно. Приблизно о 8-ій ранку почалися регулярні вибухи.
Вже о восьмій, вони бахають-бахають (росіяни). І я вже розумію, що це війна”.
Жінка зовсім не думала, що розпочнеться повномасштабне вторгнення Росії до України. Вона вважала, що бойові дії активізуються у Донецькій та Луганській областях.
Я не сподівалася, я думала, що це буде на Донбасі. Донецька, Луганська області. Я думала, що там продовжуватимуться активні бойові дії. Я мамі казала: «Мам, може, ви все-таки переїдете до Харкова, поки ще можна виїхати?». Але, що це буде вся Україна — я не думала”.
Маргарита вирішила трохи поспати, але телефон розривався від дзвінків. Телефонували друзі та родичі. Її брат наполягав на її негайній евакуації. Заради нього вона зібрала речі. Проте з Харкова ще не виїжджала.
ХАРКІВ У ПЕРШІ ДНІ
ПОВНОМАСШТАБНОГО
ВТОРГНЕННЯ
Через короткий проміжок часу в районі, в якому проживала жінка, зникло світло. Вона переїхала до подруги в інший район. Під час повітряних тривог та обстрілів, Маргарита намагалася перебути їх у ванній.
Коли починало гуркотіти, було таке відчуття, навіть не страх, а так, як коли ти хворієш, — температура, морозе. Мимоволі таке відчуття було, як холодно. І дуже тремтіли руки, ноги”.
Вже у перші дні повномасштабного вторгнення, у Харкові утворилися величезні черги за продуктами та став відчутний дефіцит досить повсякденних продуктів.
Я пам’ятаю дуже великі черги. Все, що мені вдалося купити — це звичайна варена ковбаса, ціле кіло. Я її їла-їла-їла. І соняшникову олію купила. І все, і більше нічого не було… А вже через два дні навіть ця крамниця була зачинена, аптеки позачинялися, вода приїхала в останній раз…”.
Після того як стало складно купити воду, Маргарита вирішила, що потрібно виїжджати з міста. Вона спакувала невелику сумку речей, яку б могла нести сама. Взяла гроші, документи, телефон і зарядку, засоби гігієни, костюм, кофту, спідницю, колготи та шкарпетки.
І вирушила на залізничний вокзал.
ЕВАКУАЦІЯ
5 березня о 10-ій ранку Маргарита Василенко виїхала евакуаційним поїздом з Харкова до Львова. Їй вдалося потрапити в потяг через пільгову чергу (внаслідок інвалідності). Але почалася жахлива тиснява серед людей.
Коли я заходила до потяга, мало не залишилася без дорожньої торби. Тому що такий натовп людей! Почалася паніка, що хтось не зайде, хтось не встигне”.
Близько 18-ти годин потяг їхав до Львова. Деякі з людей увесь цей час провели на ногах.
В потягу було дуже багато людей. Всі їхали стоячи. Багато дітей їхало стоячи. Їхало багато тварин: собак, кішок. І стояла жінка з хлопчиком років двох-трьох, і він дуже плакав. І я не витримала та взяла його на руки. І ось із цим хлопчиком ми проїхали весь наш шлях. Хлопчик то плаче, то сміється, то спить. Так всі їхали. Настрій, звісно, який? Всі — мовчки, їхали всі мовчки”.
Львів
З самого ранку 6 березня евакуаційний потяг,
в якому знаходилася Маргарита, прибув до Львова. Найперше, що зробила жінка, вийшовши з потяга, купила у крамниці воду, бо майже добу нічого не пила.
Ще на вокзалі Маргарита зайнялася пошуком житла. У цей час до неї зателефонував тренер
з пропозицією поселення у тимчасовому прихистку — в дитячому садку села Муроване поблизу Львова. Вона вирушила туди.
ТИМЧАСОВИЙ ПРИХИСТОК
У тимчасовому прихистку в Мурованому Маргарита Василенко отримала спальне місце, харчування, доступ до загального душу, туалету та кухні. Загалом у прихистку перебувало до восьми осіб.За кілька днів, відпочивши, Маргарита зайнялася пошуком додаткової роботи “закупівельника” у Львові. Проте таких вакансій не було. Це ще більше скорочувало шанси орендувати квартиру у Львові, де ціни на житло у той час стрімко зросли. Умови прихистку в Мурованому були досить некомфортними для жінки. Тому наприкінці квітня вона переїхала до своєї колеги у реабілітаційний центр в селі Сянки на Львівщині.
“Я не могла вже морально. Там дуже важко. Там було багато дітей. Було холодно спати на підлозі. Я спала одягнена: в куртці, двох штанах… Я захворіла. Перший раз захворіла, другий раз захворіла, і я розумію, що довго я так не витримаю”.
