Наталія Петренко народилася 28 травня 1982 року на Чернігівщині. Займається громадською діяльністю, зокрема фандрайзингом та координуванням проєктів. Виховує доньку. Має інвалідність унаслідок порушення слуху. До 24 лютого 2022 року мешкала в Києві разом з донькою та працювала в благодійному фонді, який допомагає людям з порушенням слуху.

“ПОДЗВОНИЛА СУСІДКА

І СКАЗАЛА: «ПОЧАЛОСЬ»”

Зранку 24 лютого, до Наталії в паніці подзвонила подруга та повідомила про початок повномасштабного вторгнення РФ. Подруга запропонувала виїжджати разом з нею з Києва. Наталя тоді не розцінювала ситуацію як реальну, і щоб розвіяти панічні настрої, пішла з товаришкою на каву.

Уже все місто було в заторах. Люди виїжджали масово. А ми пили каву і, можливо, не визнавали всієї серйозності ситуації”.

Повернувшись додому, жінка почала складати тривожну валізку та дізнаватися, де знаходиться найближче бомбосховище. Ніч з 24 на 25 лютого Наталія з донькою провели в укритті найближчої школи.

Фото 3. Селфі Наталі у шкільному укритті — низькому підземному коридорі з кам’янистою підлогою та бетонними розмальованими графіті стінами. Уздовж стіни на однаковій відстані один від одного висять аркуші з назвами класів: «5-Б», «5-В»… Посередині коридору зіставлені дерев‘яні лави, накриті карематами. На них сидять дорослі й діти, зокрема Наталя та її донька. Наталя у круглих окулярах із чорною загостреною нагорі оправою, у сірій спортивній кофті та зібраним на потилиці волоссям. Трохи позаду сидить кругловида дівчина років п‘ятнадцяти. Її темне волосся перекинуте на праве плече й зав‘язане у хвіст; чоло прикриває зачесана набік гривка. Дівчина вдягнена в червону кофту та сірі лосіни. Вона дивиться в об’єктив і легко всміхається. Позаду розташувалися ще двоє дівчаток років десяти в піжамах. Вони показують у камеру жест миру.

Це була, напевно, найжахливіша ніч, яка тільки може бути. Я там була з друзями, з найріднішими, які залишилися в Києві… Після цієї ночі вони прийняли рішення виїжджати з міста, і запропонували їхати разом з ними”.

“В СИТУАЦІЇ СТРАХУ І СТРЕСУ

БУЛО ЛЕГШЕ БУТИ З КИМОСЬ”

Ввечері, 25 лютого, Наталія з донькою та кішкою приєдналися до сім’ї подруги, які евакуйовувалися на Захід України — до Трускавця.

Дорога була дуже складна через те, що ми їхали не по трасі, а об'їжджали якимись іншими дорогами, іншими селами, і вона була дуже-дуже тривала. Ми не розраховували, що будемо так довго в дорозі. Ми їхали до ночі та потім, вночі… Зрозуміли, що нам треба десь переночувати, тому що в автівці було троє дорослих, двоє дітей, собака і кішка. Водію треба було перепочити”.

Тому вони зупинилися в хостелі у Вінниці. Їм виділили для ночівлі господарське приміщення. Зранку, 26 лютого, вони виїхали з Вінниці, і вже під вечір були у Трускавці.

По дорозі був … такий дуже приємний момент. Не пам'ятаю абсолютно, де це було, яка це була місцевість і який це був день дороги, але там було село, в якому жінки пригощали гарячою їжею, пригощали супом, пригощали чаєм і хлібом. Це було дуже доречно, це було дуже… трогатєльно… до сліз”.

Наталію з донькою та друзями поселили в санаторій, який не функціонував певний час. Жінці та її доньці надали окрему кімнату.

Емоційно було таке очікування, що завтра все закінчиться і ми повернемося в Київ… Прийняття того, що це швидко не закінчиться, далося дуже важко. А так, все було добре: ми були разом з друзями, нас там годували й це було просто прекрасно”.

в укритті у школі, ніч з 24 на 25 лютого 2022 року, Київ.

Проте дедалі частіше приходило усвідомлення того, що скоро військове вторгнення не завершиться. Надходили щораз гірші новини, збільшувалася кількість повітряних тривог, діти та тварини емоційно складно переносили це все. У цей самий час подруга Наталії, з якою вони евакуювалися з Києва, запропонувала їхати з ними до свекрухи в Німеччину.

Якби я була сама, я б побоялася їхати з дитиною і кішкою кудись. А тут ми вже були разом з подружкою — я розуміла, що буде легше. Я розуміла, що постійно перебувати в Трускавці, в санаторії, не було можливості. Тобто мені б все одно довелося шукати інший прихисток. І невідомо, як будуть розвиватися події та що буде далі”.

5 березня Наталія з донькою та сім’єю подруги виїхали з Трускавця до Німеччини. Чоловік подруги підвіз їх максимально близько до українсько-польського кордону, звідки далі вони йшли пішки. По дорозі вони зустрічали таких самих жінок, як вони: втомлених, стривожених, наляканих, з дітьми чи без, поряд із домашнім улюбленцем чи подругою.

Перетнувши кордон, їм вдалося добратися до найближчої залізничної станції, де місцеві волонтер(к)и надавали українським біженцям/-кам допомогу і підтримку. Звідти Наталія вирушила до Кракова.

На той час у Кракові було дуже багато українських біженців/-ок. Тому черга для отримання тимчасового прихистку була величезна. З огляду на це, чоловік подруги Наталії забронював для жінок з дітьми готель поблизу залізничного вокзалу.

Наступного вечора, 6 березня, вони вирушили до Німеччини.

“Я ЗАРАЗ ПРОСТО ЛІТАЮ”

Зранку 7 березня їх зустріли родичі подруги. Вони завезли жінок з дітьми та тваринами до селища Шванау. Наталія з донькою та сім’єю подруги живуть у приватному будинку, де їм віддали для розміщення та розпорядження весь другий поверх. Родичі подруги допомагають в адаптації та легалізації на новому місці. Наталія почала вивчати німецьку мову. Вона постала перед певними труднощами під час вивчення нової для неї мови, пов’язаними з порушенням слуху.

При вивченні німецької складно, тому що у них закінчення, які я погано чую — це глухі звуки на високих частотах… Я розумію, що ось цей момент мені заважає повноцінно прийняти той факт, що мені потрібно вчити мову й потрібно докладати зусиль. У мене було сильне переживання на початку через те, що я знаю, як важко вчитися з порушенням слуху. І я абсолютно чітко зрозуміла на перших заняттях, що я маю ті ж самі відчуття, ті ж самі страхи, ті ж самі складнощі, які мала, коли вчилася в українській школі, в університеті — без слухових апаратів, і нічого не розуміла”.

Фото 6. На дерев’яному столі лежать у формі клевера чотири фетрових сердечка на мотузочках: згори — фіолетове, внизу — блакитне, праворуч — червоне, ліворуч — зелене. До кожного з них посередині пришите сердечко меншого розміру, а зверху ще одне, ще менше. До фіолетового — синє та блакитне, до блакитного — синє та рожеве, до червоного — жовте та рожеве, до зеленого — блакитне та жовте. Найменші сердечка на тих, що ліворуч і праворуч, прикрашені булавками за контуром.

Наталія намагається віднайти для себе ресурс завдяки волонтерству
у центрі для біженців/-ок, де допомагає українкам та українцям, а також проведенню майстер-класів з виготовлення виробів із фетру для дітей та заняттям творчістю.Наталія завершує розпочаті проєкти в Україні, працюючи онлайн. Жінка намагається знайти схожу роботу, яка
б стосувалася проєктного менеджменту, у Німеччині.

Фото 5. На дерев’яному столі у світлій кімнаті стоїть темно-синя фетрова сумка з ремінцем. Вона прямокутна, та завширшки лише трохи довша, ніж заввишки; має закруглені кути та білу строчку за периметром. Посередині пришите червоне серце. Ліворуч нього — синьо-червоно-жовтий прапорець, а праворуч — блакитно-жовтий. Позаду на столі — букет білих тюльпанів. Видно бежеві стіни кімнати й одну червону, при якій дерев’яна шафа; світлий паркет і мансардне вікно.